Приховане, мовчазне і майже невидиме
Задум, створення, тестування, пакування, транспортування, збереження, реалізація, обмін – ці та інші процеси матеріалізації обʼєктів у середовищі повсякденності проходять сегментовано та ледь помітно. ”Приховане, мовчазне і майже невидиме” запрошує до рефлексії над просторами, в яких через потік предметів та обʼєкт вжитку відбувається обмін пам’яттю та символами. Художниця Олена Придувалова в своїх роботах звертається до власного досвіду переживання моментів емоційного напруження, під час яких взаємодія зі стихійними ринками стає вітальним актом супротиву знищенню та безнадії. Про це пише Агамбен через концепцію “оголеного життя”, розглядаючи кризові умови в яких відбувається редукція до базових потреб. Проте саме на ринку навіть найбільш примітивні акти — купівля продуктів, коротка розмова — перетворюються на дії, що відновлюють почуття “спільного життя”, обміну значеннями, а не лише товарами. Анастасія Лелюк через роботу з образами знайомих обʼєктів, переводить їх з простору буденності у вимір творіння, послуговуючись концепціями Мішеля де Серто про споживання як невидимий акт творіння. Це може бути тільки першим кроком, який масштабуючись охоплює також його урбаністичні теорії про тактичні спонтанні та тимчасові дії як стихійна торгівля, що трансформують простір міста, на противагу стратегічному плануванню, що прагне до впорядкованості й контролю. Проект звертає увагу на естетичний вимір рутинного, де кожен жест відсилає нас до чогось більшого, що стирається під впливом звикання. Стихійні ринки, взаємодія з людьми та обʼєктами – забезпечують не тільки фізичне виживання, а і несуть потенціал перетворення на акт переживання стійкості, реалізації вітальної жаги, спільності й відновлення.
